ЛЕГКОДУХИЙ

ЛЕГКОДУ́ХИЙ, а, е.

1. Позбавлений сили волі; нерішучий, безсилий. Є такі люди.. Такі легкодухі, що в радощах та розкошах немає над їх, а в притузі вони як трава полягають (Вовчок, І, 1955, 163); [Кіндрат Іванович:] Оці образовані люди, то вони якісь легкодухі, нетерплячі (Кроп., II, 1958, 337); * Образно. Вони [коні] в них задихаються від ожиріння серця!.. Легкодухі, як І їхні господарі! (Гончар, III, 1959, 89); // Легковажний. Страх, що Іван вважатиме її за звичайну легкодуху попівну, яка шукає собі жениха, примусив її заговорити з ним сьогодні (Кол., Терен.., 1959, 113).

2. Те саме, що боязки́й 1; // у знач. ім. легкоду́хий, хого, ч.; легкоду́ха, хої, ж. Боязка людина; боягуз, боягузка. Тут не було нікчем і легкодухих. Герої йшли крізь смерчі і югу (Забашта, Вибр., 1958, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 465.

Легкоду́хий, а, е.

1) Слабый, изнѣженный.

2) Малодушный, трусливый. Такі легкодухі, що в радощах та роскошах немає над їх, а в притузі вони як трава полягають. МВ. (О. 1862. І. 90). Чіпка росказував, який йому здався вовк: здоровий, а легкодухий. Мир. ХРВ. 45.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 351.