ЛЕГКОВАЖНИЙ

ЛЕГКОВА́ЖНИЙ, а, е. Який діє необачно, бездумно, не розмірковуючи; несерйозний. Та й на вдачу він був легковажний — в його було на тиждень сім п’ятниць (Н.-Лев., IV, 1956, 319); [Ліля:] Так, так, молодь тепер дуже легковажна (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 43); * Образно. Заспівав десь у траві легковажний шпачок (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 320); // у знач. ім. легкова́жний, ного, ч.; легкова́жна, ної, ж. Той (та), хто діє необачно, бездумно, не розмірковуючи; несерйозний. Тут [на запорозькій раді] уже не було хвилювання легковажних. Хвилювались характери важкі, міцні (Довж., І, 1958, 237); // Який часто міняє предмет своїх захоплень, уподобань; непостійний. Нехай не дума.. погано про неї: що й заміж вийшла Без любові за Тихона. Що як весела та сміється, то вже й легковажна. То в неї вдача така (Головко, II, 1957, 108); А може, завів собі легковажну курортну кралю? (Дмит., Обпалені.., 1962, 48); // У якому виявляється нерозсудливість, поверховість. Настусю вразив цей насмішкуватий та легковажний тон (Н.-Лев., IV, 1956, 248); Та хіба з отим дівчиськом він довго знаходитиме спільну мову? До чого це йдеться — легковажне пурхання над життям, а як же совість і честь? (Ю. Янов., II, 1954, 67); Він має не тільки розум, відточений життям, партійним вихованням, він має силу волі, щоб вчасно виправити легковажну поведінку (Ле, Міжгір’я, 1953, 17); // Який не має глибокого змісту; пустий, беззмістовний. Шофер насвистував легковажний блюзик, час од часу позирав у дзеркальце.., підморгував сам собі (Загреб., Європа. Захід, 1961, 111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 464.