ЛЕБЕДИК

ЛЕБЕ́ДИК, а, ч.

1. Зменш.-пестл. до ле́бідь 1.

Лебедик хлюпнеться і вирне: Блисне проміннячко вечірнє Між хвиль ясних (Граб., І, 1959, 427); На буфеті, тумбочці, етажерці і вікні — всюди стояли фігурки маленьких слоників, білих лебедиків, сірих гусят (Чорн., Пісні.., 1958, 71).

2. перен., нар. —поет. Пестливе звертання до чоловіка. — Рятуй мене, Уласе, мій місяцю повний, мій лебедику, бо я пропаду (Н.-Лев., III, 1956, 338).

3. рідко. Давня народна гра. Хоч у хрещика гуляє, хоч у лебедика бігає,— усе не довго (Барв., Опов.., 1902, 374).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 457.

Лебедик, ка, м.

1) Ум. отъ лебідь. Біліє, як лебедик на воді проти сонця. Г. Барв. 135.

2) Родъ игры. Хоч у хрещика гуляє, хоч у лебедика бігає — усе не довго. Г. Барв. 374.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 349.