ЛАТКА

ЛА́ТКА, и, ж., мн. латки́, то́к.

1. Шматок тканини або шкіри, яким зашивають дірки в одязі, взутті і т. ін. На шкарбанах було рясненько латок (Н.-Лев., III, 1956, 370); — О, вже й подався [Остап]. Хоч би ж був латку дав налатати (Головко, 11,1957,209);* Образно. Літа, літа, яких тільки латок не накладаєте ви на людську свитку!.. (Довж., Зач. Десна, 1957, 105); * У порівн. Роздобудь собі п’ятак. Приліпи його, мов латку, В черевик під ліву п’ятку (С. Ол., Вибр., 1959, 146).

◊ У латка́х — полатаний. Свитина вся була в латках (Котл., І, 1952, 83); Ла́тка на ла́тці — те саме, що Ла́та на ла́ті (див. ла́та¹). [Чоловік:] А у тебе плахта Витерта, подерта.. Латка скрізь на латці… (Олесь, Вибр., 1958, 434); На ла́тку не годи́тися кому — бути набагато гіршим за кого-небудь. [Василь:] Що ж сестра Юліана? .. Та ви їй до чобота шкарбуна на латку не годитесь! (Мирний, V, 1955, 104); Приста́вити (приліпи́ти) ла́тку — сказати кому-небудь щось дошкульне, про когось щось дотепне.— О, щоб тебе з Денисом! Вже хоч що, а латку й приставить (Кв.-Осн., II, 1956, 417); На кождого знайде [Гжехоткова], що сказати, кождому приліпить латку (Фр., IV, 1950, 256); Світи́ти ла́тками — носити старий полатаний одяг.

2. перен., чого і без додатка. Площа, ділянка тощо, яка виразно виділяється з чогось, відрізняється від чого-небудь. Очі [панка].. числять отари овець і череди худоби, що сям і там здоровенними латками сунеться по стернях та толоках (Фр., VIII, 1952, 78); На оголеній вітром од снігу латці шосе в шаленому кар’єрі зацокотіли кілька десятків підків (Головко, II, 1957, 570); Зеленілії окремі латки озимини (Ле, Ю. Кудря, 1956, 81); // Про маленький клаптик землі. — Носив би я оце в артілі, а ти в’язала за мною. Дурні ми, дурні! Прив’язалися до своєї латки, мов до пуповиння (Цюпа, Назустріч.., 1958, 448).

3. перен. Невеличка частина якої-небудь поверхні, що відрізняється іншим забарвленням; пляма. [Бурлака:] Чи не бачив хто, люди добрі, пару моїх волів, полових, а білими латками на спині? (Вас., III, 1960, 438).

4. перен., у знач. присл. ла́тками. Окремими ділянками, частинами. Рижій, коноплі зеленіють латками (Тесл., З книги життя, 1918, 120); Зірки спочатку по одній, за хвилину — ніби з пригорщі розсипані, засвічувалися латками, не перемагаючи, а підкреслюючи чорну темряву (Ле, Хмельницький, І, 1957, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 454.

Латка, ки, ж.

1) Ум. отъ лата.

2) Дѣтская игра, въ которой играющій бьетъ ладонью по спинѣ сосѣда и убѣгаетъ, а ударенный долженъ кому-либо передать ударъ (латку). Ив. 47.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 347.