ЛАСТИТИСЯ

ЛА́СТИТИСЯ, ла́щуся, ла́стишся, недок.

1. Ніжно горнутися, пеститися до кого-небудь. І щебече [Оксана], і сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться (Кв.-Осн., II, 1956, 445); *У порівн. З берегом хвиля прозірна шуткуе, Ластиться наче до його вона (Манж., Тв., 1955, 102).

2. Те саме, що ла́щитися 2, 3. Собака ластився до людей (Трубл., І, 1955, 158); Всім пастирським серцем і глибокою попівською кишенею щиро горнувся, ластився й липнув [до пана] далекоглядний отець Ворлам (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 300).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 452.

Ластитися, щуся, стишся, гл. Ласкаться, лащиться. І щебече й сміється, і вигадує, і регочеться, і до матері ластиться. Кв. Війся не того собаки, що бреше, а того, що ластиться. Ном. 7284.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 346.