ЛАКОМИТИСЯ

ЛА́КОМИТИСЯ, млюся, мишся; мн. ла́комляться; недок., розм.

1. без додатка і чим. Те саме, що ласува́ти. Ведмідь.. оглядає, де кращий вулій, солодший мед; от впав йому такий в око, зараз лапу патлату туди, видира й лакомиться (Вовчок, І, 1955, 383).

2. звичайно на що. Із заздрістю дивитися або бажати, намагатися заволодіти чим-небудь; ласитися (див. ла́ситися²). — Та не з такого я роду, щоб мала на чуже лакомитися! (Фр., VII, 1951, 90); — Ой, які красні пера! Чи брати? — Бери, коли так лакомишся (Калин, Закарп. казки, 1955, 82).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 439.

Лакомитися, млюся, мишся, гл. Жадничать, соблазняться чѣмъ. Не лакомся, Грицю, на дурницю, бо дурниця тебе зрадить, що й воріжка не порадить. Ном. № 10805.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 342.