КУЧМАТИЙ

КУЧМА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що кошла́тий. Денис, повернувши кучмату голову до тепла, спить на кожусі (Тют., Вир, 1964, 15); З-за рогу, заступаючи кучматою шапкою сріблясту підківку місяця, показується чоловіча постать у кожусі (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 285); * Образно, їх [верби] восени пообрубували, і тепер із їх кучматих голів виростали нові тонкі паростки (Гжицький, Чорне озеро, 1961,25); // З кошлатим волоссям. Щербина, бувало, обдурював.. і кучматих румунських циган-переводчиків, які нерідко з краденими кіньми перебиралися з королівства на Поділля (Стельмах, І, 1962, 69).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 424.

Кучматий, а, е. Густой и всклокоченный (о мѣхѣ). Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 335.