КУЦЬ

КУЦЬ: куць… куць, спол. розділовий, діал. Або… або.— Уже ж вона мені отут сидить в печінках, Ся річка! — рибалка став казать. — Куць виграв, куць програв, ось слухай лишень, жінко: Піду я до Сули скажену позивать! (Греб., І, 1957, 75).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 422.

Куць меж.

1) Куць виграв, куць програв. Либо панъ, либо пропалъ. Ном. № 4274.

2) — и куць-кой! Призывъ для свиней. Kolb. І. 65.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 334.