КУРИЩЕ

КУ́РИЩЕ, а, с., діал. Вогнище, розкладене для обкурювання чого-небудь. — Давай-но сядьмо, Силантію, он там біля залишеного козаками курища від комарів, бо кляте зілля заїдає зовсім (Ле, Побратими, 1954, 27); Декілька ночей у сією бригадою рятували буряки від дальших ушкоджень. Розводили.. курища з кізяка, що впередсвіт густим димом обволікали плантації. (Крот., Вибр., 1959, 287); * Образно. Їм і язиками не хотілось повертати,— навіть для підтримання свого димного сектантського курища. І воно поволі дотлівало (Вол., Місячне срібло, 1961, 287).

КУРИ́ЩЕ а, с.

1. Велика курява. Спершу в курищі, видно було, маячило щось чорне, а чимдалі, то все більше і більше скривався віз з очей Свиридових (Мирний, І, 1954, 281).

2. Те саме, що імла́. * У порівн. А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман (Мирний, IV, 1955, 168).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 408.

Курище, ща, с.

1) Облако дыму, пыли. Од диму сонце закаптилось, курище к небу донеслось. Котл. Ен.

2) (Съ удареніемъ на первомъ слогѣ). Дымящійся костеръ. Богуславъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 329.

ку́рище — вогнище з димом, роз­палюване для обкурювання чого-небудь, зокрема садків ранньою весною.

кури́ще — велика хмара куряви, диму. Од диму сонце закоптилось, курище к небу донеслось (І. Котля­ревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 323.