КУРИТИСЯ

КУРИ́ТИСЯ¹, и́ться, недок.

1. Те саме, що курі́ти¹. Кинулись люди додому, а дома Діло вже здіяв огонь та солома. Тільки одно там небоги й застали: Попіл курився та печі стирчали… (Щог., Поезії, 1958, 86); Його очі блищали і у високо піднесеній руці ледве курилася забута цигарка в мундштуці (Сміл., Пов. і опов., 1949, 171); * Образно. Запалив Чіпка рай тихого щастя в Грицьковій хаті та й покинув куритися… (Мирний, II, 1954, 190); // Про ароматичні речовини. Нате й мій гріш на ладан. Щоб і моє перед Богом курилось (Номис, 1864, № 6433); Куривсь для духу яловець (Котл., 1,1952,73).

Во́гнище ку́риться — вогнище ледве жевріє, горить малопомітним полум’ям. На подвір’ї вогнище.. куриться (Кач., II, 1958, 8).

2. над чим, з чого, безос. Підніматися клубками вгору (про дим). Призирається на двір старого Кирика,.. чи не куриться в нього з труби, що, може, вже й обід варють [варять] (Кв.-Осн., II, 1956, 173); З коминів над хатами не курилося: в цю пору обід вже зварили, а до вечері ще не бралися (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 176).

Дим (димо́к і т. ін.) ку́риться — дим, димок і т. ін. в’ється, стелиться. Свічки ряснії в церкві тій палали, куривсь кадила запахущий дим (Фр., XIII, 1954, 131); Гомін стоїть по всій логовині, куряться кізякові димки, то тут, то там вже смачно пахне степовою чабанською кашею (Гончар, II, 1959, 113).

3. Виділяти випари, пар; оповиватися туманом; парувати. Шпилі і спуски рудих глиняних гір чорніли, а долина і глибокі западини курилися туманом (Мирний, IV, 1955, 194); Набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились (Коцюб., І, 1955, 385); Гори курилися, сиві тумани здіймалися з темних ущелин і розпливались в морі небесної блакиті (Томч., Готель.., 1960, 18).

4. Вкриватися вихорами пилу, снігу тощо. Куриться довгий шлях, і вершник мчить, у брязкоті металу (Сос., II, 1958, 165).

◊ Кури́ться ку́рява — крутиться порох. В небі курява курилась, по землі трава стелилась (Забіла, У.. світ, 1960, 152); Пісо́к (сніг і т. ін.) ку́риться — пісок, сніг і т. ін, крутиться в повітрі. Раїса задивилась, як курився над землею, немов дим, білий пісок (Коцюб., І, 1955, 308); За хатою темно спухали, курилися сніги, а у вікнах метушився рій сніжинок (Стельмах, І, 1962, 177); Стогнуть сніговії, куриться поземка, меркне місяць в чорно-каламутному хмаровинні… (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 42).

КУРИ́ТИСЯ², ку́риться, безос. Про наявність бажання або можливість курити (див кури́ти¹ 1). Буває так зажу риться. Що й люлечка не куриться (Гл.,Вибр., 1951, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 408.

Куритися, рю́ся, ришся, гл.

1) Куриться (о табакѣ). Чогось у мене не куриться, — чи табак не сухий, чи що.

2) Пылиться. Не жаль мені доріженьки, що куриться курно. Мет. 22.

3) Дымиться. Зеленая ліщинонько, чом не гориш, та все куришся? Н. п.

4) Куриться, испускать благовоніе. Куривсь для духу яловець. Котл. Ен. Нате і мій гріш на ладан, щоб і моє перед Богом курилось. Ном. 6433.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 329.