КУРАТОР

КУРА́ТОР, а, ч.

1. Особа, якій доручено наглядати за якою-небудь роботою. Величезна туша куратора Праскіна ледве вміщалась у кріслі. З-під низького лоба дивилися невеликі осоловілі очі (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 426); // заст. Опікун. Най йому куратора нададуть, бо він марнотратник. Або най перепише грунт на тебе, бо його ще не один ошукає (Март., Тв., 1954, 125).

2. Студент-медик, який стежить за перебігом хвороби у хворого, що перебуває на стаціонарному лікуванні.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 406.

Куратор, ра, м. Лицо при церкви, соотвѣтствующее по своимъ обязанностямъ церковному старостѣ. Вх. Лем. 430.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 328.