КУМОНЬКА

КУ́МОНЬКА, и, ж.

1. Пестл. до кума́. Поставив козак Нечай Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки Щуку-рибу з’їсти (Укр.. думи.., 1955, 112); — Чула я, кумонько, чула теє все; та що ж? — думаю (Л. Укр., III, 1952, 469); — Ой, зажене вона скоро, ця хімія, хвостатих кумоньок знову до лісу (Рад. Укр., 24.III 1963, 4).

2. перен. Те саме, що кума́ся 2. Стільки завидющих очей стежило за ним, стільки безглуздих інтриг плели кумоньки довкола його особи (Вільде, Сестри.., 1958, 508).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 398.

Кумонька, кумочка, ки, ж. Ум. отъ кума.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 324.