КУМАН

КУМА́Н, а́, ч., рідко. Те саме, що кумане́ць.

КУМА́Н див. кума́ни.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 397 - 692.

Куман, на, м.

1) Родъ кувшина металлическаго или глинянаго? Убѣгая изъ дому, дѣвушка-черкешенка выбираетъ, что съ собой взять: Візьмем гроші, намисто, кунтуші хороші, ложки та срібні ку мани, жемчуг, атлас, парчу, сап’ян. Мкр. Г. 32. Въ Лохвиц. у. такъ называется большая глиняная банка.

2) Большая корзина, сплетенная изъ соломы въ видѣ кадки для храненія муки или зерна. Нѣж. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 324.

кума́н = кумане́ць — старовинна керамічна фігурна посудина для спиртних напоїв, що використо­вується тепер здебільшого як деко­ративна прикраса.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 320.