КУМА

КУМА́, и́, ж.; мн. куми.

1. Хрещена мати по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеного батька; мати дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. — Я знаю її, вона кума моя (Мирний, III, 1954, 145); У нас тепер в гостях Марія Михайлівна, вона ж була і за куму (Л. Укр., V, 1956, 7); — Тамо, глаголю вам, у кожній шостій хаті у мене — кум, і через кожну хату — кума (Баш, На землі.., 1957, 60).

2. заст. Приятелька (у звертанні). Прокинься, кумо, пробудись Та кругом себе подивись (Шевч., II, 1953, 368).

3. нар.-поет. Епітет лисиці в казках, байках. Прокракала, роззява, огляділась — Чортма куми і снідання нема… (Гл., Вибр., 1951, 90).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 397.

Кума, ми, ж. Кума. Багатті шепче з кумою, а вбогий — з сумою. Ном. № 1594. Ум. Кумасенька, кумася, кумка, кумонька, кумочка, кумця. Куди се ти, кумасенько, біжиш? Гліб. Ой щучечки для кумочка, а карасі за для кумасї. Посл. А сам пішов до кумоньки. Лукаш. Вмілисте, кумцю, варити, та не вмілисте давати. Ном. № 11967.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 324.

кума́ —

1) (пестливі — кума́ся, кума́сенька, ку́мця, ку́мка, ку́монь­ка, ку́мочка) хрещена мати (тобто названа мати, що бере участь в об­ряді хрещення) щодо хрещеника, хрещеного батька і хрещеної мате­рі; об’єкт жарту і гумору («Або ви, кумо, їжте борщ, а я буду м’ясо, а ні, то я буду м’ясо, а ви борщ», «Голодній кумі лиш хліб на умі», «Знає кума — знає півсела», «їла б кума, та ложки нема»), іронії («Ку­ма по хресті і по хвості», «Не було в куми запаски, аж гляди — кума в плахті походжає»). їхав до Хоми, а заїхав до куми (приказка); Кума зі­йшла з ума і мене звела (приповід­ка); Багатий шепче з кумою, а бід­ний — з сумою (М. Номис); Заходю я до коршомки — п’є милий з кумою (пісня); Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли-сте давати (М. Но­мис);

2) (пестливі — кума́ся, кума́­сенька) уживається як іронічний епітет лисиці в народних казках, байках. Куди се ти, кумасенько, біжиш? (Л. Глібов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 320.