КУЛЬТУРНИК

КУЛЬТУ́РНИК, а, ч.

1. Прихильник культурництва. — Треба б нам поговорити про.. національні й просвітні справи, щоб негайно ставать до праці, коли вже нас продражнили «культурниками» (Н.-Лев., І, 1956, 621); Молодіж українська [у 80-х роках XIX ст.] ділилася на «політиків» і «культурників» (Сам., II, 1958, 391); Показано Потурайчина [у повісті Л. Мартовича «Забобон»] тільки як культурника, що обстоює потребу організації читальні, кооперативу тощо (Іст. укр. літ., І, 1954, 687).

2. розм. Культпрацівник у будинку відпочинку, санаторії і т. ін. Санаторний культурник влаштував екскурсію до Желєзноводська — на гору Желєзную (Десняк, II, 1955, 407); Культурник беззвучно розкривав і закривав рота, ніби витягнена з води риба, щось намагався відповісти, але слова не йшли з його вуст (Вол., Місячне срібло, 1961, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 396.

Культурник, ка, м. Распространитель культуры; культурный человѣкъ. Забудь навіки путь хижацтва скверний і до сем’ї культурників вертайся. К. ХП. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 323.