КУВАТИСЯ

КУВА́ТИСЯ, кує́ться, недок.

1. Піддаватися куванню, бути придатним для кування (див. кува́ння¹). Сталь розлито правильно. Злиток куватиметься, як масло (Собко, Біле полум’я, 1952, 304).

2. Пас. до кува́ти¹ 1. Не знаю я, де взять на них [кайдани] заліза, і на якім вогні вони куються (Л. Укр., І, 1951, 194); Заграви у небі — то варять метал!.. То зброя кується!.. То — наш арсенал! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 292).

3. перен. Створюватися, формуватися великими зусиллями, наполегливою працею. Де у людства власна воля, там кується краща доля (Укр.. присл.., 1955, 403); Серед страждань, серед проклять Кувались дух його і воля… (Забашта, Калин, кетяг, 1956, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 383.

Куватися, кую́ся, є́шся, гл. Коваться. Не кується, дак плещеться. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 318.