КРАМАРЧУК

КРАМАРЧУ́К, а, ч.

1. розм. Бідний, поганенький крамар. Хто вони? прості люди, мужики… ну, скажемо навіть: крамарчуки (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 80); // зневажл. Крамар (у 1 знач.). Солдат.. суворим поглядом зміряв.. принишклого крамарчука (Рибак, Час.., 1960, 156).

2. заст. Те саме, що крамаре́нко.

3. заст. Учень, помічник крамаря (у 1 знач.). — До моєї Улясі вже лицяється багато молодих крамарчуків.., але вони їй не до пари (Н.-Лев., IV, 1956, 328); Мусили розступатися перед Савкою каховські крамарчуки, знали уже його норов (Гончар, Таврія.., 1957, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 323.

Крамарчук, ка, ж.

1) Сынъ торговца.

3) Незначительный торговецъ.

3) Приказчикъ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 299.