КОЦЮРБИТИСЯ

КОЦЮ́РБИТИСЯ, блюся, бишся; мн. коцю́рбляться; недок., розм. Гнутися, кривитися, скручуватися. Марко підходив до прогнутого мосту, над яким коцюрбились старі, з підмитим корінням верби (Стельмах, Правда.., 1961, 403); У неї [баби] лице, як дубова кора, а пальці на руках вузлами коцюрбились і тремтіли (Іщук, Вербівчани, 1961, 137); // Скорчуватися від старості, болю, страху тощо. Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину, що, мов їжак, коцюрбилася, ховаючи від грізних чобіт своє лице (Ле, Наливайко, 1957, 8); — Стріляй, бузувіре, стріляй, зраднику, твоя пора,— хрипить, незручно коцюрблячись на долівці, Погиба (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 66).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 314.