КОСТРИЧИТИСЯ

КОСТРИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок.

1. тільки 3 ос. Виділяти кострицю й ставати колючим унаслідок цього (про прядиво, волокно). І прядиво костричиться На терниці (Ус., І сьогодні.., 1957, 45).

2. перен., розм. Поводитися зарозуміло; гороїжитися, чванитися. — Чого ж ти, Семене, костричишся? — звернувся до нього Чемериця по-товариському. — Чому не змагаєшся? — Бухкало зробив зневажливу гримасу (Коцюба, Нові береги, 1959, 209).

3. перен., розм. Те саме, що наїжа́чуватися 3. — А що ж би ви хотіли? — раптом костричиться Хома. — Одразу все не впорядкуєш! (Ю. Янов., II, 1954, 203).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 308.

Костричитися, чуся, чишся, гл. Хорохориться, ерошиться. Блоха усе костричиться. Ном. № 2461.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 291.