КОРІННЯ

КОРІ́ННЯ, я, с.

1. Збірн. до ко́рінь 1, 2. Буря.. вирвала кілька дубів з корінням (Мирний, III, 1954, 188); Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Шиян, Баланда, 1957, 60); * Образно. Могутність радянського мистецтва полягає у тому, що воно своїм корінням входить глибоко у народне життя (Рад. Укр., 10.III 1957, 1); Корінці деяких рослин, що їх використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м’ята, любисток, терлич, папороть (Кв.-Осн., II, 1956, 189); — Не буде [зараження],— запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Гончар, IIІ, 1959, 43).

◊ Доко́пуватися (докопа́тися) до корі́ння див. доко́пуватися; Корі́ння пуска́ти (пусти́ти) в що, в чому: а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь. Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Речм., Весн. грози, 1961, 59); б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо). Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Думки про театр, 1955, 104).

2. Коренеплоди, що їх уживають як присмаки до страв, напоїв; прянощі. Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Н.-Лев., II, 1956, 224); М’ясо.. дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технол. пригот. їжі, 1957, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 292.

Коріння, ня, м. соб.

1) Коренья. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума. В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР.

2) Пряности. Желех. Ум. Коріннячко. Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 284.