КОРОГВА

КОРОГВА́, и́, ж.

1. заст. Прапор. — А корогву принесли? — Ось вона! Є! — обізвався Мажуга і, розгорнувши, підняв (Коцюб., II, 1955, 81); // іст. Військовий бойовий прапор. Хай заграють сурмачі; Сутим золотом засяють Корогви і пірначі (Щог., Поезії, 1958, 203); Хвала безсмертним Жовтим Водам, Огням козацьких корогов! (Рильський, III, 1961, 145).

2. Підрозділ у польсько-литовській армії XVI— XVII ст. та в козацькому війську. Кілька кінних корогов.. раптом повернули знову через річку, до правого берега (Кач., Вибр., 1953, 21).

3. церк. Прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке несуть під час хресного ходу. Ми увійшли в церковцю.. Двома рядками стоять корогви (Н.-Лев., II, 1956, 401); З відчиненої брами Січової Покровської церкви виходив столітній батюшка з причтом, півчими, корогвами і святою водою (Довж., І, 1958, 234).

4. заст. Шматок червоної тканини, вивішуваний уранці після шлюбної ночі, якщо молода виявлялася незайманою. Біля червоної корогви казились п’яненькі молодиці і стара баба: танцювали, вибивали тропака (Стор., І, 1957, 360).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 295.

Корогва, ви, ж.

1) Знамя. Із за гори козацькі корогви видко. Дума. У запорожців на білих корогвах тілько червоні хрести, а в городових — орли і всяке малювання з золотом. К. ЧР. 328. Тоді Кішка Самійло, гетьман запорозькім, чогось одгадав, сам на чердак виступав, червонії хрещатії давнії корогви… винімав, роспустив… Дума.

2) Церковная хоругвь. Поміж возами попи з кропилами пішли; за ними корогви несли. Шевч. 159.

3) Красный флагъ, вывѣшиваемый на утро послѣ свадебной ночи, если невѣста оказалась непорочной. Біля червоної корогви казились п’яненькі молодиці. Ум. Корого́вка, короговця. Над річкою, над Дніпром короговка в’ється. Мет. 430. Ой військо йде, короговці мають. Н. п. А в нашій церковці три короговці, а в тих короговцях три зірочки ясних. Чуб. III. 215. Значить также флагъ, значокъ. А за ним (Залізняком) усе по два, усе по два з ратищами і у передніх пар, може, у трьох, ратища з короговками двойчатими, так що оце… половина жовта, а половина чорна, або червона, або синя. ЗОЮР. І. 253.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 286.

корогва́ = хоругва́ —

1) (зменше­но-пестливі — корого́вка, корого́вця) = корого́в = хоруго́в — бойовий військовий прапор; символ солі­дарності певної суспільної групи; кияни писали князеві Ігорю (1146): «Ти наш князь, не хочемо бути якимсь дідичним володінням Ольговичів: як побачимо твою корогву, то й ми зараз до тебе»; у «Слові о полку Ігоревім» бачимо «червоний стяг, білу хорухов»; за козацьких часів було три типи ко­рогов: гетьманська, або військо­ва, — «перший прапор, який зав­жди носили перед гетьманом», корогва полкова, корогва сотенна; у сполученні: корогва́ хреща́та — ко­рогва з хрестом, у П. Куліша: «У запорожців на білих корогвах тіль­ки червоні хрести, а в городових — орли і всяке малювання з золо­том»; у «Думі про Самійла Кішку» згадують «червоні хрещаті давні корогви». Із-за гори козацькі корог­ви видко (дума); Тут скілька сотень одлічили Аркадських жвавих паруб­ків. І в ратники їх назначили; Дали їм в сотники панів. Дали значки їм з хоругвою, Бунчук і бубни з булавою (І. Котляревський); Над річкою, над Дніпром короговка в’ється (піс­ня); Ой військо йде, короговці ма­ють (пісня);

2) (зменшено-пест­ливі — корого́вка, коро́говця) = ко­рого́в = хоруго́в — прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке використовують у церковних обрядах, несуть під час хресного ходу тощо. Поміж во­зами попи з кропилами пішли, За ни­ми корогви несли (Т. Шевченко); у сполученні: корогва́ церко́вна — ко­рогва з посвяченим образом. А в нашій церковці три короговці, а в тих короговцях три зірочки ясні (пісня); Назад наші з корогвами, бо чорт має мерця (І. Франко);

3) тільки корогва́ — у старовинно­му весільному обряді — шматок червоної тканини, вирішуваний уранці після шлюбної ночі як сим­вол дотриманого дошлюбного ді­воцтва; весільний прапор; нагадує корогву того військового підрозді­лу, що в давнину вирушав на здо­бування «княгині» своєму «князе­ві», тому весільна корогва вже фі­гурує у весільному поїзді, а потім після комори (див).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 307-308.