КОРМИГА

КОРМИ́ГА, и, ж. Насильницьке панування; неволя, ярмо. То як же мені свого чоловіка забути хоч на хвилинку? Він мене з пекла, з кормиги визволив!.. (Вовчок, І, 1955, 143); [Андрій (до Олени):] Нехай умру в ярмі, пропаду у кормизі, а тебе не покину!.. (Кроп., І, 1958, 459); Він бачив сам, як животіють люди під польською кормигою — ві Львові, в Дубні, в Корці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 152).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 293.

Кормига, ги, ж. Иго, ярмо, власть. Ми тілько тоді кумпанія кармазинам, як треба виручати їх із під кормиш лядської. К. ЧР. 68. Під кормигу підгорнути. Подчичинить подъ власть. Хотіла невістку під свою кормигу підгорнути, але не вдалося таки. Канев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 285.