КОПАЧ

КОПА́Ч, а́, ч.

1. Робітник, що копає землю; землекоп. Чув розмову невгавущу, бачив купок дітей шумливих, бачив двох копачів з заступами (Вовчок, VI, 1956, 226); — Де ж таких копачів узяти, звідки їх скликати, аби вони мені доленьку мою відкопали?., (Хотк., II, 1966, 265); Радянські копачі каналів, ..озброєні машинами, у п’ять стислих років виймуть і перемістять мільярди кубометрів землі (Вол., Самоцвіти, 1952, 72); // Той, хто займається копанням могил. Дітей у нас було п’ятеро.., усі померли. Треба було мені тії одбутки робити самому. То дошки на труни, то копачам, то людей одбувати (Барв., Опов.., 1902, 203); Взяв [батько] труну на плечі й пішов на кладовище.. Він ще здаля побачив копачів, які тепер тут, здається, й жили (Кучер, Голод, 1961, 108).

2. Знаряддя, яким копають, викопують що-небудь. Сенько припав до землі з залізним копачем і став рити землю (Фр., VIII, 1952, 293); Вона взялася за копач, шукаючи очима буряк, що міг залишитися біля комбайна (Автом., В. Кошик, 1954, 285); // Машина для копання, викопування. Нам тепер не доводиться копати буряк: тракторним копачем підорюють, а ми за гичку легко виймаємо і чистимо (Горд., Цвіти.., 1951, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 280.

Копач, ча, м.

1) Землекопъ. Де копачі копали, там і гроші пропали. Ном. № 11717.

2) Могильщикъ. А вам, копачі, рябую корову, а щоб несли мене молодую з дому до гробу. Грин. III. 284.

8) Заостренная палка, которою роютъ землю.

4) Родъ зимней шапки у лемковъ. Гол. Од. 75. Ум. Копачик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 280.