КОЛІНО

КОЛІ́НО, а, с.

1. Суглоб, що з’єднує стегнову і гомілкову кістки; місце згину ноги. Учора середульший [син] узяв та з водовозки полетів сторчака додолу і набив чималу гулю на коліні (Мирний, V, 1955, 404); Вона опустилась перед хлібом на коліна, над силу підводячи вгору голову і руки (Стельмах, І, 1962, 33); * У порівн. — Дурний, як поліно, лисий, як коліно, хоч не пан, зате підпанок (Мур., Бук. повість, 1959, 36); // Частина одягу, що прикриває це місце ноги. Парували нагріті коліна ватяних штанів (Гончар, III, 1959, 294); Появився Гнат: шкірянка розстебнута, чоботи забризкані багнюкою, на галіфе на колінах і ззаду блищить нашита і вичовгана, мов бубон, шкіра (Тют., Вир, 1964, 32).

∆ В колі́но — по коліна. Снігу насипало в коліно, вітри ревли понад Львовом (Фр., IV, 1950, 45); Якось особливо для неї тільки оце сьогодні запахли зелені, високі, вже в коліно жита (Збан., Переджнив’я, 1960, 205); Вста́ти (підня́тися і т. ін.) з колі́н — звільнитися від гніту, поневолення. Африка піднялась з колін, вона розпрямляє свої могутні плечі, розриває кайдани (Рад. право, 6, 1960,105); Гну́ти (згина́ти і т. ін.) колі́на — бути покірним; запобігати, підлещуватися. Це ж він [Каменяр] навчав тебе колін не гнуть. Народе мій, клепати дух і волю (Забашта, Вибр., 1958, 43); Перед царями звіку-зроду ти [Грузія] не згинала ж бо колін (Тич., II, 1957, 73); Жа́бі (горобце́ві) по колі́на — неглибоко. — В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна,— сказав Карпо (Н.-Лев., II, 1956, 265); — А він, знаєш, коли приїхав до мене, то кепкував над тобою, казав, що в тому ставку горобцеві по коліна буде (Чаб., Тече вода.., 1961,172); Мо́ре по колі́на (по колі́но) кому — все ні по чому, ніщо не лякає. Перші вдалі запровадження в механічному цеху запаморочили йому голову, і він гадає, що тепер йому море по коліна (Автом., Щастя.., 1959, 15); Гребу, налягаю на весла покірні, І море мені — по коліно. Іду на стежки видиратись загірні, Здається — до неба долину (Мур., Осінні сурми, 1964, 41); Поста́вити на колі́на кого — примусити підкоритися. Поставивши на коліна мирних вербівчан, вони [карателі] безпечно заходили в двори, витрушували з скринь і комор хліборобські пожитки (Іщук, Вербівчани, 1961, 277).

2. перев. мн. Ноги від колінного суглоба до таза. — Не плач, Галю! — каже менший брат і бере Галю до себе на коліна (Вовчок, І, 1955, 293); На колінах у матері тихо позіхає ще без імені синочок (Довж., І, 1958, 112).

3. Окрема частина чого-небудь, що має вигляд ламаної лінії, від одного згину чи повороту до іншого. Колінчастий вал двигуна ЗІС-5К, встановлений в семи корінних підшипниках, має шість колін (Зерн. комбайни, 1957, 164); Обгорнувши.. Ларисину шубку, повісила [господиня] у вільному кутку, далі від залізного коліна димової труби (Руд., Остання шабля, 1959, 236); // Самий кут згину, повороту; місце згину, з’єднання частин. Трійники і хрести застосовуються при відгалуженні трубопроводу від магістрального під прямим кутом; коліна — при повороті трубопроводу під прямим кутом (Довідник сіль. будівельника, 1956, 320); // Поворот, загин (ріки, дороги і т. ін.). В далекому коліні річки, під крислатими вербами, тихо посувались за водою плоти (Коцюб., І, 1955, 188); У місці, де річка Бистра.. робила коліно, було «чудодійне джерело» (Вільде, Сестри.., 1958, 45); // у знач. присл. колі́ном. Під кутом. Вона [гора] піднімається круто над набережними нижчими горами, неначе переламується вгорі коліном (Н.-Лев., II, 1956, 385).

4. Певна частина, ланка стебла злаків і деяких інших рослин. Забарвлення підсім’ядольного коліна [сочевиці] частіше з антоціаном (фіолетове) різної інтенсивності, рідше зелене (Зерн. боб. культ., 1956, 52).

5. розм. Певна частина, закінчений мотив у музичному творі, пісні тощо. Пісня його була крута в колінах, то стрімких, то журливих, то радісних, то уривчастих (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 341); // Фігура в танці, яка виділяється своєю ефектністю. [Коваль:] Мабуть, за такі танці ніхто тютюну не дасть і на понюшку, ..а колись-то було сам гетьман по таляру жбурляв за кожне коліно (Кроп., V, 1959, 13).

◊ Викида́ти (ви́кинути, одко́лювати, загина́ти і т. ін.) колі́на (колі́но): а) робити якісь незвичайні фігури, рухи в танці. Антон вийшов на коло, вдарив каблуками нових чобіт.. І пройшовся перед Катериною, викидаючи такі коліна, що не можна було і уявити (Чорн., Потік.., 1956, 31); Молодиця чи дівка в новій запасці, ..пританцьовуючи, оступалася перед Панчохою, що навприсядки одколював коліна метелиці (Ле, Наливайко, 1957, 236); б) робити несподівані, незвичайні, безглузді вчинки. [Микита (набік):] І не собака ж наш кошовий, яке коліно викинув (Кроп., V, 1959, 529).

6. Покоління в родоводі; рід. Родичі позирали на мене пильними, недовірливими очима і давали свої мені заповіти: «..Пам’ятай батька, матір шануй», «Не забувай, з якого коліна вийшов» (Вас., IV, 1960, 14); — Старі люди розказують, що броди ці сивашські ще запорожці знали. Від них, мабуть, і нам у спадщину перейшло. З коліна в коліно передавалось (Гончар, II, 1959, 410); // Про ступінь спорідненості. [Гострохвостий:] Для вас.. я готовий познайомитись з вашими родичами, хоч би й в десятому коліні (Н.-Лев., II, 1956, 485); — Хоч ми й живемо в одному селі, хоч ти мені, десь у сьомому чи восьмому коліні, навіть ріднею доводишся, але від тебе ніколи я й доброго слова не почув (Стельмах, Правда.., 1961, 274).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 224.

Коліно, на, с.

1) Колѣно. Жупанини по коліна, пошита до діла. Мет. 38.

2) Родъ, происхожденіе. Одно — що вона пані великого коліна, а друге — що з прадіда ляшка. К. ЧР. 317.

3) Поколѣніе. Через тебе і твого потомка благословлятимуться усі коліна на землі. Опат. 49.

4) Изгибъ (рѣки и пр). Коліно трохи бум: так іти прямо, а потім повернуть у бік коліном. Екатер. у.

5) Переходъ голоса при пѣніи. Не попадеш пісні: на коліна крута. Харьк. г. Ум. Колінечко, колінце. Первий раз ступив (у воду) по колінечка, другий раз ступив — як під рученьки. Грин. III. 279.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 269.

колі́но (зменшене — колі́нце, ко­лі́нко) —

1) суглоб, що з’єднує стегнову і гомілкову кістки; місце згину ноги; на колінах волосся не росте, звідси «лисий (голова), як коліно»; ставання на коліна (нав­колішки) — акт покори, вшану­вання, набожності; у колядці спів­ають: «На колінця впадають, Вла­диці Богу честь дають»;

2) рід, по­коління, пop. у Біблії: «Через тебе й твого потомка благословляти­муться всі коліна на землі»; коли когось виводять з «великого колі­на», то йдеться про людину знат­ного роду, походження.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 300.