КОЛЮЧИЙ

КО́ЛЮЧИЙ, а, е.

1. Яким колють, проколюють кого-, що-небудь. Отруйних риб поділяють на активно— і пасивно-токсичних. Перші озброєні особливим колючим апаратом, сполученим із отруйними залозами, який риба застосовує для самозахисту (Наука.., 7, 1956, 27).

2. Який створює відчуття уколу; гострий. Колючий біль.

КОЛЮ́ЧИЙ, а, е.

1. Який може колоти і колотися (у 1 знач.). Рука його.. раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (Коцюб., І, 1955, 241); Настя спритно сковзнула вздовж колючих снопів, що пахтіли сонцем і степом (Тулуб, Людолови, І, 1957, 139); // Який має колючки; з колючками. І стежечка, де ти ходила, Колючим терном поросла (Шевч., І, 1951, 384); Мелькає облита зливою зелень, сивіють величезні, обтяжені росою листки папороті, в’ється низом колюча ожина (Гончар, II, 1959, 253); // Який викликає почуття болю, що нагадує укол (про мороз, вітер і т. ін.). Колючий вітер обпалював щоки (Шиян, Баланда, 1957, 10); Він, переможений, присоромлений, ..відчуває, як по шкірі починає противно розтікатися колючий холод (Стельмах, Хліб.., 1959, 50).

2. перен. Який дошкуляє; дошкульний. — Не погнівись! Мужича правда єсть колюча, А панська на всі боки гнуча, І хан сказав так, не сумнись (Котл., І, 1952, 274); Хома встромляє в Андрієві очі свої, каламутні. Гострий колючий сміх креше з них іскри (Коцюб., II, 1955, 56); Гострий був на колюче слово Попович (Довж., І, 1958, 250); // Проникливе гострий (про очі, погляд). Ранеску вже вп’явся у крамаря своїми колючими очима, свердлив його наскрізь (Чаб., Балкан, весна, 1960, 105); Погляд її віщує бурю, він колючий, пронизливий (Речм., Твій побратим, 1962, 51); // Який різко висловлює свої думки, погляди (про людину). От і колюча ти, як їжак, і різка до неввічливості, і все-таки ніби свіжий вітер по наших лабораторіях пройшов (Собко, Срібний корабель, 1961, 234); [Наташа:] Якби щастя від плаття залежало, то жодної нещасливої жінки не було б на світі. Плаття! [Світлана:] Колюча ти, Наташо (Зар., Антеї, 1962, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 236 - 237.

Колючий, а, е.

1) Колючій. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387.

2) Легко раскалывающійся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у.

3) Гѣзкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 273.