КОЛОШКАТИ

КОЛО́ШКАТИ, аю, аєш, недок., перех., розм.

1. Те саме, що поло́хати. — Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене (Сл. Гр.); [Петро:] Торішню ніч знов щось колошкало телят (Кроп., V, 1959, 288).

2. Раптово порушувати спокій, переривати сон і т. ін.; турбувати. — За що знущаєтесь ви надо мною так!.. — За те, — сказав один Рябкові з наймитів,— Щоб не колошкав ти вночі своїх панів (Г.-Арт., Байки.., 1958, 51); — Може, до хати зайдемо? — Е, ні, не буду колошкати твоїх — нехай сплять до світу божого (Стельмах, 11,1962, 31); * Образно. Хай знають [партизани], що тут засідка, набагато небезпечніша від тих, може, поодиноких фашистських стрільців, які колошкають тишу й темряву, гатячи з своїх автоматів (Загреб.. Європа 45, 1959, 409).

3. рідко. Те саме, що кошла́тити. Флегонт стояв за хвірткою на вулиці — у самій тужурці, простоволосий, вітер колошкав йому чуба, сніжком присипало плечі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 596).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 235.

Колошкати, каю, єш, гл. Тревожить, вспугивать. За те (б’ють), — сказав один Рябкові з наймитів, — щоб не колошкав ти вночі своїх панів. О. 1861. III. Гул.-Арт. 82. Я гнав овець до старости, а вони два перебігли та й давай мені колошкати овець: кишкають на вівці, одбивають од мене Я кричу: не полохайте, а вони колошкають. Павлогр. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 273.