КОЛОДНИЙ

КОЛО́ДНИЙ, а, е. Стос. до колоди (див. коло́да¹ 2). Колодний вулик, КОЛО́ДНИК, а, ч., іст. Арештант, в’язень у колодках (у 6 знач.) або інших кайданах. Сховалося сонце за степом. Вітри над травою гудуть. В кайдани залізні закуті Колодники змучені йдуть (Пісні та романси.., ІІ, 1956, 270); — Не втрачайте надії на краще життя! — крикнув світлорусий юнак і, вклонившись колодникам, помахав їм на прощання рукою (Бурл., Напередодні, 1956, 4); * У порівн. — Коли ж ми будемо бунтувати, поженуть, мов колодників у Сибір (Стельмах, І, 1962, 242).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 229.