КОЗУБ

КО́ЗУБ, а, ч. Ручний кошик із лубу або лози. Як не гриб, то не лізь у козуб (Номис, 1864, № 9131); В майстерних козубах горіла найчистіша живиця (Фр., III, 1950, 137); В козубі торохкотіли ще зовсім зелені кислиці, лісові яблучка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 472).

◊ Ко́зубом ста́ти — стати дуже твердим від морозу; задубіти (про мокрий одяг). Поки до санок дійшов [о. Гервасій], підрясник козубом став, аж до шкури прикипів (Свидн., Люборацькі, 1955, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 213.

Козуб, ба, м. Лубочная коробка, лукошко. Коли ти мені муж, то будь мені дуж, а як не гриб, то не лізь у козуб. Ном. № 9131. Козубом ста́ти. Замерзнуть, сдѣлаться твердымъ какъ кора (о мокрой одеждѣ). Поки до санок дійшов, (мокрий) підрясник козубом став. Св. Л. 96. Ум. Козубець. Вх. Зн. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 266.

ко́зуб (зменшене — козубе́ць) = ко́зубень = козубня́ (зменшене — козубе́нька) — ручний кошик із лу­бу або лози. Як не гриб, то не лізь у козуб (М. Номис); Гиря-мокотиря, собаки дражнила; собаки за нею, вона з козубнею (М. Номис); Із лик плетені козубеньки, 3 якими ходять по опеньки (І. Котляревський); фра­зеологізм: ко́зубом ста́ти — про мокрий грубий одяг — замерзну­ти, задубіти, зробитися твердим, як кора.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 298-299.