КОБИЛКА

КОБИ́ЛКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до коби́ла 1. Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч., Ю. Васюта, 1950, 14).

2. перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових з видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил. Серед комах, яких споживає ставкова жаба, є велика кількість.. шкідників сільського господарства, зокрема листогризи., кобилки, хрущі, ковалики та багато інших (Визначник земноводних.., 1955, 65).

3. Дерев’яна підставка під струни в скрипці, балалайці тощо.

4. Грудна кістка в птахів. Попав [писар] півкурятини, так її й рішив, а гусакову кобилку з ногою мерщій у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 264).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 201.

Кобилка, ки, ж.

1) Ум. отъ кобила. Тарадайка торкоче, кобилка бігти не хоче. Ном. № 11439.

2) У гребенщиковъ: инструментъ для нарѣзки зубьевъ гребня. Вас. 164.

3) Ручка весла (гребки), перпендикулярная къ ло́паті (на днѣпровскихъ лодкахъ, дубахъ). Мнж. 179.

4) Часть лука, употребляемаго шерстобитами. См. Лук. Черниг. у.

5) Подставка для струнъ у скрипки, бандуры. КС. 1882. VIII. 282.

6) Грудная кость у птицъ (cicada).

7) Палка, употребляемая въ дѣтскихъ играхъ дідо́к і матка. Ив. 25, 29.

8) Часть начиння. См. Начиння 3. Шух. І. 256. МУЕ. III. 18.

9) Насѣк. Aphrophora. Вх. Пч. І. 5.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 259.