КНЯГИНЯ

КНЯГИ́НЯ, і, ж.

1. іст. Дружина князя (у 1, 2 знач.). І воду рідних рік черкав Ваш спів, мій друже славний. Неначе чарівний рукав Княгині Ярославни (Рильський, Зим. записи, 1964, 23); В тому господньому селі. На нашій славній Україні,— Не знаю, де вони взялись,— Приблуда князь. Була й княгиня (Шевч., II, 1953, 9).

2. іст. Жін. до князь 1, 2. Княгиня ж Ольга завела скрізь.. уроки й устави (Скл., Святослав, 1959, 13).

3. етн. Жін. до князь 3. — Ні, молода княгине, не піду до тебе на весілля: не подобна річ мені, старому, по весіллях гуляти (Вовчок, І, 1955, 26); Серед натовпу дівчат стояла у церкві княгиня (Мас., Під небом.., 1961, 140); * У порівн. Подруги-дівчата несли труну. В їй лежала Олеся, убрана, як молода княгиня (Гр., Без хліба, 1958, 176).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 198.

Княгиня, ні, ж.

1) Княгиня, жена князя. У його жінка княгиня, з Волині ляшка. К. ЧР. 46.

2) Новобрачная. Ой вийди, мати, огляди, що тобі бояре привезли: привезли скриню й перину і молодую княгиню. Н. п. Ні, молода княгине, не піду я до тебе на весілля. МВ. І. 42.

3) Родъ весенняго хоровода съ пѣснями. Грин. III. 114. Ум. Княги́нечка, княги́нька, княже́йка. Засватав собі княгинечку. Н. п. Жінка княгинька, а хата неметена. Ном. № 9118. Яворові сінці, тесові стільці, а на тих стільцях красна княжейка. АД. І. 45.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 257.

княги́ня —

1) правителька кня­зівства або дружина князя. Княгиня Ольга;

2) (зменшено-пестливі — княги́нечка, княги́нька) у весільно­му обряді — наречена, молода. Ой гляди, мати, гляди, що тобі бояре привезли: привезли скриню й перину і молодую княгиню (пісня);

3) на­родний старовинний весняний хо­ровод з піснями.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 293.