КЛОПІТКИЙ

КЛОПІТКИ́Й, а́, е́.

1. Те саме, що клопітли́вий. Над усе любив Іван гори, ліси, зелені луки, ..де в густих травах стрибали коники, метушилась клопітка посмітюха (Кол., Терен.., 1959, 9); Жителі напівспаленого села.. з’явилися до штабу зі своїми клопіткими справами (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 137); З клопітким, хоч і незначним завданням мене направили у віддалений район області… (Мушк., Серце.., 1962, 230); Штаб жив своїм клопітким бойовим життям (Баш, На.. дорозі, 1967, 238); Настигла осінь клопітка.

2. Який вимагає багато уваги, зусиль, терпіння; марудний (у 1 знач.). Видно, всі поспішали, забігаючи на якусь коротку мить, та й знову бігли до своєї клопіткої роботи (Кучер, Голод, 1961, 99); Клопітке господарство.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 188.