КИДАТИСЯ

КИ́ДАТИСЯ, аюся, аєшся, недок., КИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. Швидко йти, бігти, прямувати кудись, до кого-, чого-небудь. Іде [пастух] до воріт і хоче відчинити замок, служебка кидається за ним (Л. Укр., II, 1951, 203); Христина.. налітає на Романа, а від нього кидається до Зосі (Стельмах, Хліб.., 1959, 68); Христя кинулась до надвірних дверей, одчинила їх (Мирний, І, 1949, 272);* Образно. Іноді тупий голодний біль як з цепу зривався, кидався від шлунка в груди, в голову (Головко, І, 1957, 87); // розм. Звертатися до когось за допомогою, порадою тощо. Кидалась я й до знахарів і до лікарів— ніхто нічого не врадив!..Помер Павло (Вовчок, I,1955, 41); // на кого — що. Нападати, накидатися. Вони зскакували з коней і кидались на втікачів (Коцюб., І, 1955, 350); Марченко водив в атаку на Синчаки піхоту, З гвинтівкою в руці кидався він на ворога в перших лавах (Ю. Янов., І, 1958, 164); Кинулися всі [звірі] на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з’їли (Фр., IV, 1950, 59); // до чого, на що, також з інфін. Поспішно, з завзяттям, запалом братися за що-небудь. Хлопці до всього того [роботи в полі] кидались з гарячим запалом, а найщиріше брався Максим (Мирний, І, 1949, 210); Так було на кожнім привалі: замість їсти, голодні бійці насамперед кидалися кувати коней (Гончар, І, 1954, 70); Як ірвоне [Катря] з себе коралі дорогі — геть одкинула — тільки вони гур-гур — розкотилися! Я кинулася збирати (Вовчок, І, 1955, 230); Кури кинулись на зерна метушливою зграйкою (Донч., Ю. Васюта, 1950, 12); // У пориві почуття швидко прямувати, падати. Поліксена з плачем кидається в обійми Андромахи (Л. Укр., II, 1951, 261); Літній чоловік ще й порога не переступив, Марія на груди йому кинулась (Кучер, Пов. і опов., 1949, 13); // у що, перен., розм. У сполуч. з абстрактними іменниками означає — починати дію (діяльність), виражену іменником. — Оці щиглики [бідняцька молодь], трясця їхній тітці, сторч головою,.. не питаючись броду, кидаються в політику,— підвів [дідич] воскову руку (Стельмах, І, 1962, 330); І справдилось слово віще; Їм чуже було рицарство: Що один — шинок поставив, Другий — кинувся в лихварство (Шер., Дорога.., 1957, 45).

◊ Кров ки́дається (ки́далася, ки́нулася) в го́лову (до голови́, в обли́ччя і т. ін.) див. кров; Куди́ не ки́нься — скрізь, усюди. До самого вечора бігала Марія в клопотах. Куди не кинься — скрізь треба просити, позичати, благати (Цюпа, Назустріч.., 1958, 53); Не ки́датися кого, чого — не залишати кого-, чого-небудь; не цуратися когось, чогось. Прийшли вони [заробітчани] на місце. Грицько не кидався своїх (Мирний, І, 1949, 172); І діло він робить, і хліборобства не кидається (Барв., Опов.., 1902, 188).

2. тільки недок. Швидко рухатися в різні боки; метушливо ходити, бігати тощо; метатися. Сполохані і сліпі кури кидались по горищі, падали в сіни на світ (Н.-Лев., II, 1956, 360); А я кидаюсь по хаті, як зранений звір (Коцюб., І, 1955, 417); Багіров кидався в різні боки, шукаючи кращого проїзду (Гончар, III, 1959, 223).

3. Плигати куди-небудь. По троє кидаються вони зі стартових тумбочок у воду (Собко, Стадіон, 1954, 343); Як стояла у платті, так і кинулася [Марія] в річку виручати свого чоловіка (Шиян, Баланда, 1957, 154); * Образно. Никодим, так сказати, з головою кинувся в ті спінені, розбурхані хвилі революційного руху (Фр., III, 1950, 323); // Швидко лягати, сідати. [Любов (кидається в крісло-колиску й приймає втомлену позу):] Ух, скільки ми гребли! (Л. Укр., II, 1951, 8); Петро тільки ускочив у свою хату, зараз кинувся на постіль і прикрив подушкою голову (Мирний, І, 1954, 362)

4. Раптом сильно здригатися. Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись (Л. Укр., III, 1952, 635); Коли я несподівано до нього [сусіда] звернувся, він аж кинувся (Кол., На фронті.., 1959, 106); // Неспокійно перевертатися (уві сні). Натомлений до краю, я кидався уві сні, щось бубонів, кричав і комусь загрожував (Мик., Повісті.., 1956, 59); // тільки недок. Сильно битися (про серце). В неї щоки палали вогнем, а серце кидалось швидко (Н.-Лев., II, 1956, 177); Серце так дуже кидалось від страшних Грицькових переказів (Мирний, IV, 1955, 26).

5. Сплескувати, піднявшись до поверхні води (про рибу). Розбиваючи поранню тишину, Хвостом ударивши об сизувату воду, Враз короп кинувся (Рильський, II, 1946, 214).

6. тільки недок., чим. Те саме, що ки́дати 1. — Ой лишенько! Хто це кидається поросям! — підняли гвалт дівчата і розсипались на всі боки (Н.-Лев., II, 1956, 113).

◊ Ки́датися слова́ми (сло́вом, фра́зами) — безвідповідально говорити необдумані слова, фрази; займатися базіканням. Кидатися дзвінкими фразами-властивість декласованої дрібнобуржуазної інтелігенції (Ленін, 27, 1951, 292); Ніяка поважаюча себе людина, до якої прийшли на раду, не буде поспішати й кидатись нерозважним словом (Ю. Янов., II, 1954, 114).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 147.

Кидатися, даюся, єшся, [p]одн. в.[/p] кинутися, нуся, нешся, гл.

1) Бросаться. Кинувсь до Шрама і поцілував його. К. ЧР. Кидається і сірою собакою, і білою собакою, та ради не дасть. Ном. № 1766. Кинулася до Ганнусі і в коси впилася. Шевч. 22.

2) Обращаться. Вже й на прощу ходили, і до знахарів кидались — не пособляє. О. 1862. VIII. 1.

3) Впадать. Там, де Случ з Горином кидається у Припець, — звідти ми пригнали. Черниг.

4) Биться (о сердцѣ, пульсѣ). А серце моє кидається, кидається. Г. Барв. 397. Мил. 166.

5) Не кидатися чого́. Придерживаться, не оставлять. До Св. Духа не кидайся кожуха. Ном. № 458. Цілий вік він брехав, дак того хліба не кинеться, поки і вмре. Першого купця не кидайся. Не упускай перваго покупщика. Чуб. І. 298. Чи стала ціна, чи не стала, а ти первого торгу не кидайся. Кв. І. 130.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 237.