КИБАЛКА

КИБА́ЛКА, и, ж. Старовинний жіночий головний убір, що має форму півмісяця. Впрягла [Юнона] в гринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса (Котл., І, 1952, 66); Подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок (Н.-Лев., II, 1956, 275).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 145.

Кибалка, ки, ж. Родъ головного женскаго убора. Гол. Од. 27. Впрягла в ґринджолята павичку, сховала під кибалку мичку, щоб не світилася коса. Котл. Ен. (В старовину молода) в понеділок не очіпок, а кораблик мала, або білую кибалку любо надівала. Мкр. Н. 34. Ум. Киба́лочка. Крають китаєчку, зшиють кибалочку та на твою головочку. Мет. 158. Он глянь на поріг, діво, несуть твоє діло: чіпчичок, кибалочку на твою головочку. Грин. III. 499.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 236.

киба́лка = киба́лиця — старовин­ний жіночий головний убір у ви­гляді високого завою півмісяцем з довгими кінцями, спущеними на плечі й спину; за Б. Грінченком, у старовину молода «в понеділок бі­лую кибалку любо надівала», у П. Чубинського: «Дівки вінки по­губили, молодиці — кибалиці»; кибалка нагадує головну прикрасу княжих часів. Впрягла [Юнона] в ґринджолята павичку, сховала під кибалку личко, щоб не світилася ко­са (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 281.