КВАСИТИ

КВА́СИТИ, ква́шу, ква́сиш, недок.

1. перех. Піддавати бродінню, окислювати що-небудь поживне. Квасити капусту можна в дерев’яних бочках і діжках, у скляних, із широкими шийками, балонах (Укр. страви, 1957, 405); Вміють [дочки].. і шити, і варити, і квасити яблука, і готувати всяку всячину (Стельмах, Хліб.., 1959, 274).

2. перех., перен., розм., рідко. Робити кого-небудь в’ялим, кислим, незадоволеним. Все се не то що не поправляло, не підохочувало Івана, а все більше квасило його, знеохочувало до праці, до життя і людей (Фр., III, 1950, 127).

◊ Ква́сити гу́би — виявляти незадоволення. Не квасить Добрість губ, бо із її очей Палає ласка до людей (Г.-Арт., Байки.., 1958, 41).

3. неперех., безос., перен., розм. Розмочувати, розквашувати (землю). — Тут роздощилося, щоденно квасить і квасить, а ти мусиш іти (Збан., Переджнив’я, 1960, 292).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 131.

Квасити, шу, сиш, гл.

1) Квасить.

2) Окислять.

3) — губи. Имѣть кислую мину. Жінкам та дітям можно квасить губи. Сніп. 22.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 231.