КАРАВАН

КАРАВА́Н, у, ч.

1. Валка в’ючних тварин (верблюдів, мулів, ослів), що перевозять пустелею, степом вантажі та людей. Коли так згодом надходить якийсь караван. Ревуть верблюди, летить хмара піску, мотаються горби верблюжі (Коцюб., II, 1955, 151); Тихо Нігер котивсь по піску.. Каравани спускалися з гір, І дзвенів їх брязкучий убір (Граб., І, 1959, 473); По Сахарі плинуть каравани (Рильський, І, 1960, 175); // перен. Низка людей, тварин або предметів, що рухаються. Так линуть малим караваном у вирій запізнені птиці (Л. Укр., І, 1951,309); * У порівн. Хмари котилися одна за одною, одна за одною безконечним караваном (Хотк., II, 1966, 222); Лодиженко взагалі був приголомшений видовищем. Караваном ішли люди в гори (Ле, Міжгір’я, 1953, 148).

2. Кілька кораблів або плотів і т. ін., що пливуть один за одним. [Ольга:] То ми за полярним кругом попереджаємо про бурі і шторми каравани кораблів… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 25); Біля мосту збилися каравани плотів (Десняк, Опов., 1951, 30).

3. заст. Гуральня, винниця. Старший [син] збудував караван і жене таку горілку, що люди зо всіх слобід ідуть до його купувати (Стор., І, 1957, 30); А прокинули [проклали] чугунку, Закипів її казан; Примостилися до тебе [до лісу] І сахарня, й караван (Щог., Поезії, 1958, 315).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 99.

Караван, ну, м.

1) Большая повозка, фургонъ.

2) Траурныя дроги. Желех.

3) Винокуренный заводъ. Збудував караван і жене таку горілку, що люде зо всіх слобід ідуть до його купувати. Стор.

4) Караванъ. За для його звертають каравани, ідуть степом і марне погибають. К. Іов. 14.

5) Толпа людей, ищущихъ работы.

6) Отдѣлъ конскаго табуна изъ одного жеребца и нѣсколькихъ кобылъ.

7) Нѣсколько рѣчныхъ судовъ, идущихъ въ товариществѣ.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 220.