КАМ'ЯНИЦЯ

КАМ’ЯНИ́ЦЯ, і, ж.

1. Кам’яна будівля; мурований будинок. Привели їх [рекрутів] до кам’яниці довгої-довгої, облупаної, чорної (Мирний, II, 1954, 120); Маруся в місто прибула, Де народилась і зросла В триповерховій кам’яниці (Рильський, Весн. пісня, 1952, 120).

2. (Rubus saxatilis L.). Лісова трав’яниста ягідна рослина родини розоцвітих; костяниця.

3. збірн. Яскраво-червоні кислі ягоди цієї рослини.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 86.

Кам’яниця, ці, ж.

1) Каменное строеніе. Де-не-де стояли по подолу кам’яниці, а то все було дерев’яне. К. ЧР. СЗ. Алкана-башу за білу руку брала, у світлиці-кам’яниці зазивала. АД. І. 211.

2) Ловушка для воробьевъ, сдѣланная изъ четырехъ кирпичей, прикрываемыхъ пятымъ, а этотъ послѣдній поддерживается небольшою палочкою.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 214.