КАЛІЧЕНИЙ

КАЛІ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Який зазнав каліцтва; покалічений, скалічений. Найшов її [жінку], подивився… І, сивоволосий, Підняв руки калічені До святого бога, Заридав, як та дитина… І простив небогу! (Шевч., II, 1963, 129); [Гарасим:] Там їх хур на двадцять буде, і все калічені: у кого руки немає, у кого груди про-стреляні, у того голова зав’язана (Мирний, V, 1955, 95).

2. Ламаний, неправильний (про мову, слова). Уплило багато часу, і козаки на старості літ.. сяк-так балакали каліченою польською мовою (Н.-Лев., І, 1956, 131); Через деякий час до кімнати увійшов старий, аж почорнілий дід з костуром у руці й, глянувши на Павла, промовив каліченою російською мовою (Кучер, Голод, 1961, 345).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 78.

Калічений, а, е. Искалѣченный… Підняв руки калічені до святого Бога. Шевч. 529.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 211.