КАЛЬНО

КА́ЛЬНО, розм. Присл. до кальни́й; // у знач. присудк. сл. Снігу нема, і води нема, і у полі не кально, а сухісінько усюди (Кв.-Осн., II, 1956, 144); — І росяно, і кально, скрізь калюжі,— Погано та ще й дуже (Гл., Вибр., 1951, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 80.

Кально нар. Грязно. Ой шинкарочко Ганно, чого в тебе в сінях кально? То бурлаченьки були і горілочку пили: вони танці водили, вони грязі наносили. Н. п. См. Кално.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 212.