КАЛИТКА

КАЛИ́ТКА, и, ж.

1. Торбина для грошей; гаманець. В кого калитка товста, у того мова проста (Номис, 1864, № 12919); — Чого се він хоче від мене? Чи не грошей часом? — міркував собі Макар Іванович.., виймаючи калитку (Коцюб., І, 1956, 166); Калитка з грішми була у діда в руках (Довж., Зач. Десна, 1957, 469).

◊ Потруси́ти кали́тку (кали́ткою) чию, чиєю — примусити когось або бути змушеним виплатити чи витратити певну суму грошей. Ходімо,— згодився Довбня.— Потрусимо трохи попівську калитку… (Мирний, III, 1954, 206); Такий час настав: і важкий, і надіями рясний. Гей, доведеться, пане, й тобі якогось дня потрусити калиткою (Стельмах, І, 1962, 522).

2. Торбинка для тютюну, яку затягують мотузочком; кисет. Візник, помітивши хлопця з грабками на плечах, надіявся розжитись тютюну, бо вже півдня мучився, бідолашний, а в калитці не лишилося й потерухи… (Іщук, Вербівчани, 1961, 336).

3. анат. Те саме, що мошо́нка.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 77.

Калитка, ки, ж.

1) Кошелекъ кожаный. Скупий збірає, а чорт калитку гниє. Ном.

2) Писанка съ изображеніемъ калитки. КС. 1891. VI. 380. Ум. Калиточка. Узяла я ті гроші в калиточку. МВ. Лікарям — поможись чи не поможись, а калиточка розв’яжись. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 211.