КАЛАМУТИТИСЯ

КАЛАМУ́ТИТИСЯ, иться, недок.

1. Ставати мутним, нечистим, утрачати прозорість. Вода при березі починала каламутитись і жовкнути (Коцюб., І, 1955, 391); Помітно, як насувається вечір. Каламутиться небо, дужчає вітер, зривається завірюха (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 58).

2. перен., розм. Бути неспокійним; бентежитися, хвилюватися. У голові станового думки каламутилися (Мирний, II, 1954, 197); Він уже не пам’ятав ні прикрощів, ні сварок, якими зранку каламутилася його душа (Жур., До них іде.., 1952, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 74.

Каламутитися, мучуся, тишся, гл.

1) Мутиться (о водѣ).

2) Возмущаться, безпокоиться, тревожиться. Каламутиться нарад, почувши від ного такс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 209.