КАВУН

КАВУ́Н, а́, ч.

1. Баштанна сланка рослина з великими їстівними плодами. По грядках кавуни стелять своє огудиння (Коцюб., III, 1956, 45); Кавуни — досить тепловимоглива культура (Овоч., 1956, 319).

2. Круглий соковитий плід цієї рослини з солодкою червоною серединою. Родючий баштан жовтіє динями, зеленіє кавунами (Вовчок, І, 1955, 309); Достиглі кавуни мають суху плодоніжку, блискучу кору з чітким на ній візерунком (Укр. страви, 1957, 208); * У порівн. Його голова, голена й кругла, немов кавун, здіймалась над усіма (Коцюб., II, 1955, 153).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 67.

Кавун, на, м.

1) Арбузъ. Cucumis citrullus. Ой ти ходиш по горі, а я по долині, ой ти садиш кавуни, а я саджу дині. Н. п. Родючий баштан жовтіє динями, зеленіє кавунами. МВ. І. 104. Отличаютъ кавун отъ кавуни́ці и кавунки: у кавуна сѣренькій кружокъ, гдѣ былъ цвѣтокъ, меньше, чѣмъ у кавунки; послѣдняя вкуснѣе кавуна. Аѳанасьевъ-Чужбинскій. Поѣздка въ Ю. Россію, I. 410.

2) мн. Дѣтская игра. Ив. 44. Ум. Кавуне́ць, каву́ник, каву́нчик, кавунчичок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 205.

каву́н (зменшені — кавуне́ць, каву́ник, каву́нчик, каву́нчичок) —

1) баштанна сланка рослина з вели­кими їстівними плодами, а також круглий соковитий плід цієї рос­лини. Ой ти ходиш по горі, а я по долині, ой ти садиш кавуни, а я са­джу дині (пісня);

2) народна дитя­ча гра.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 266.