КАБАЛА

КАБАЛА́, и́, ж.

1. У Київській Русі та Московській державі XIV-XVIII ст.— боргове зобов’язання (з XVI ст. у письмовій формі), що призводило до особистої залежності боржника від позикодавця.

2. Особливий вид рабства на Русі в XIV-XVI ст.— довічна залежність, що поставала внаслідок боргового зобов’язання. Прагнення придбати знаряддя виробництва, яких бракувало, або худобу примушувало смерда йти в кабалу до феодала (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 448).

3. Повна залежність; гніт, поневолення. Без союзу з міськими робітниками ніколи не визволиться сільська біднота від усякої кабали.. (Ленін, 6, 1949, 360); Він був ковалевим челядником і власної хати не мав, а жив у кабалі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 516).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 63.

Кабала, ли, ж. Гаданіе по картамъ. Желех. Класти кабали. Гадать но картамъ. Желех.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 202.

кабала́ — у Київській Русі — боргове зобов’язання, що передба­чало особисту залежність боржни­ка від позикодавця і внаслідок цього особливий вид рабства — довічну залежність.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 265.