ЗУПИН

ЗУПИ́Н, у, ч.: Нема́ (не було́) зупи́ну кому, чому — не можна зупинити, спинити кого-, що-небудь. — Тепер нашому братові нема зупину, бойове хрещення пройшли і підем по Україні,— скинувши шапку , під якою парувало сивувате волосся, нахвалявся мінометник Платон Спиридонович Горілий (Шер., В партиз. загонах, 1947, 50); Біжать воркуючи струмки До повноводої ріки І там збивають жовту піну, — З гори струмкам нема зупину (Шпак, Вибр., 1952, 95); * Образно. «Повстаньте, гнані і голодні робітники усіх країв!» І люд, випростуючи спину, підводив радісне чоло, і свіжій силі ні зупину, ані кордонів не було (Уп., Вірші.., 1957, 122).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 730.

Зупин, ну, м. Удержъ. Гуля собі, — нема йому на світі зупину. О. 1862. VIII. 54. Зупину не було її ході крівавій. К. Псал. 181.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 188.