ЗНЕМАГАТИСЯ

ЗНЕМАГА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗНЕМОГТИ́СЯ і рідко ІЗНЕМОГТИ́СЯ, мо́жуся, мо́жешся; мин. ч. знемі́гся, рідко ізнемі́гся, могла́ся, ло́ся; док., розм. Те саме, що знемага́ти 1, 3. Я знемагавсь від ран вогневих (Рильський, III, 1961, 292); Так виморились [хлопці], так знемоглись, що нездужають і поворухнутись (Кв.-Осн., II, 1956, 412); Зовсім знемігся [батько] на силах: не мав снаги й себе самого кукобити (Барв., Опов.., 1902, 247); Ізнемігся сіромаха, Косить і не косить; Аж під вечір пан господар Вечеряти просить (Рудан., Тв., 1956, 118); У камері почали вкладатися спати. Тільки Матрос цілу ніч не стуляв очей. Альоша знемігся — його побороло це нагле, безглузде лихо, і він дрімав (Мик., Повісті.., 1956, 155); І потяглись літа без ліку… Літа без тебе, без мети… Знемігся я від сліз, від крику,— Але була далеко ти… (Олесь, Вибр., 1958, 274); * Образно. Спить-дрімає земля під глибоким снігом: знемігся вітер, утомилося й віхало, затихло (Мирний, IV, 1955, 299).

Сном знемогти́ся — заснути. До світу плач її по хаті, до світу каяння.., тоді вже вона сном знемоглася (Вовчок, І, 1955, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 655.