ЗНЕМАГАТИ

ЗНЕМАГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗНЕМОГТИ́ і рідко ІЗНЕМОГТИ́, о́жу, о́жеш; мин. ч. знемі́г, рідко ізнемі́г, могла́, ло́; док.

1. неперех., від чого, на що і без додатка. Втрачати силу, знесилюватися від чого-небудь виснажливого (мук, утоми, важкої праці і т. ін.). Він знемагав від муки. «Краще б я не родився або мене забито, ніж отаке терпіти!..» (Мирний, І, 1949, 310); Поет спинивсь. Поквапно серце билось. Він знемагав і далі йти не міг (Дмит., Книга боротьби, 1939, 6); Настя чи перехрестила двічі [Марусю], та й знемогла і тут же впала (Кв.-Осн., II, 1956, 87); Він із Криму утікає Від орди лихої. Ізнеміг (Рудан., Тв., 1959, 43); Був колись я бадьорим і юним, та тепер постарів і знеміг (Сос., І, 1957, 226); * Образно. Степ знемагає без води (Довж., II, 1959, 65); // Почувати себе хворим, слабим. [Рябина:] Пане писарю, скажіть-бо їй на розум, що там такого, бо я щось слабий. Бачите, на язик знемагаю (Фр., IX, 1952, 405); Здорово знемагав [Захарко] на похмілля, не міг і голови звести горопаха (Гр., II, 1963, 391); // Втрачати боєздатність, ставати небоєздатним (про армію). Війни розбіг потоком вогняним розливсь на тисячу доріг, і ворог вражений знеміг,— не встояв перед ним (Гонч., Вибр., 1959, 310).

На ра́ни знемага́ти — страждати через поранення. На узбоччі [узбіччі] долини біля двох сокорів козацьких, Там козак постріляний, порубаний на рани смертельні знемагає (Думи.., 1941, 73); На сон знемага́ти — дуже хотіти спати; засипати. Тогді [тоді] турки-яничари у галеру вхожали, Безпечно спати полягали; А котрії хмельні бували, На сон знемагали, Коло пристані козловської спати полягали… (Укр.. думи.., 1955, 44); На спра́гу знемага́ти — терпіти від браку чого-небудь життєво необхідного. [Фауст:] Пергаментом жаги не вгамувати, Не в нім свята, живуща течія; Повік тобі на спрагу знемагати, Коли суха душа твоя (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 26).

2. тільки 3 ос., перех. Знесилюючи, виснажуючи чимось, долати, перемагати кого-небудь. Пекуча згага та гірка печія його так знемогли, що перед очима не знать де беруться кучеряві садки, темні лісочки і сині річечки кругом їх оббігають (Мирний, IV, 1955, 313); Мержинський говорив недовго, кашель зовсім знеміг його (М. Ол., Леся, 1960, 199).

Сон знемага́є (знемі́г) кого — хто-небудь засинає. Андрія все більше знемагав сон (Гур., Життя.., 1954, 117).

3. тільки недок., неперех. Страждати, перебуваючи в ярмі, під гнітом, втративши волю, права і т. ін. В середині минулого сторіччя український театр ледь-ледь животів, знемагаючи в ярмі царської цензури (Літ. Укр., 28.IХ 1965, 3); Збагачуючи окремі групи монополістичної буржуазії, мілітаризм призводить до виснаження націй, розорення народів, які знемагають під тягарем податків, зростаючої інфляції і дорожнечі (Програма КПРС, 1961, 25); Якщо до другої світової війни в колоніальній неволі поневірялося більше половини населення земної кулі, то тепер під чужоземним ярмом знемагає 100 мільйонів чоловік (Ком. Укр., 2, 1961, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 655.

Знемагати, гаю, єш, гл. — на. Изнемогать отъ. То тим вони спочивали, що на рани постреляні да порубані дуже знемагали. Макс. (1849). 17. на сон знемагати. Сильно хотѣть спать. А которії хмельні бували, на сон знемагали. Макс. (1849), 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 173.