ЗМАНЮВАТИ

ЗМА́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗМАНИ́ТИ, зманю́, зма́ниш, док., перех. Спокушаючи чим-небудь, умовляти когось іти, їхати куди-небудь, змінивши місце проживання, роботу і т. ін. Поглянув Степан Васильович на веселе з хитринкою обличчя самодержця на портреті і стиснув товстуваті уперті губи.— Чого ж ти радієш і чого по-дурному хитруєш — адже тебе обдурює навіть дрібний пройда, зманюючи твоїх людей за далекі океани? (Стельмах, І, 1962, 200); Нагодилися якраз купці.. Сподобався їм моторний Теодосій, і зманили вони його.. з монастиря (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); Вчора мало не бунт учинили два отамана — Дурний і Татаринець. Коло півтисячі людей зманили з собою і перед вечором завернули в Маційовичі (Ле, Наливайко, 1957, 306).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 612.

Зманювати, нюю, єш, сов. в. змани́ти, ню́, ниш, гл. Сманивать, сманить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 163.