ЗЛАЗИТИ

ЗЛА́ЗИТИ¹, зла́жу, зла́зиш і рідко ІЗЛА́ЗИТИ, ла́жу, ла́зиш і ЗЛІЗА́ТИ і рідко ІЗЛІЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗЛІ́ЗТИ і рідко ІЗЛІ́ЗТИ, зу, зеш; мин. ч. зліз і рідко ізлі́з, ла, ло; док.

1. Чіпляючись, тримаючись руками або ногами, спускатися вниз звідкись, з чого-небудь. Вітер був у той день навісний і могили дуже слизькі від сухої трави, отже, вилазити, а надто злазити було не дуже-то легко (Л. Укр., V, 1956, 245); Старі діди ізлазять з печі, На сонці гріють кров старечу (Шпак, Вибр., 1952, 98); Трохи засоромлений хлопчина зліз з дерева (Донч., VI, 1957,10); * Образно. На землю злізла ніч… (Г.-Арт., Байки.., 1958, 49); // Вставати, підводитися, сходити і т. ін. звідкись, з чого-небудь. — А ну злазь [з воза], Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Гр., II, 1963, 261); Руки і ноги тремтіли у неї од слабості, проте вона уперто намагалася злізти з ліжка (Вас., II, 1959, 47).

2. розм. Приїхавши куди-небудь, виходити на зупинці. Погонич під’їхав під самий ганок станції, одначе злізти з омнібуса не можна було, не ступивши в воду вище кісточок (Н.-Лев., II, 1956, 390); Він стрів Павлова на станції, де обидва злізли з поїзда (Ю. Янов., Мир, 1956, 22).

3. Спускаючись, потрапляти, проникати в середину, в межі чого-небудь, розміщеного внизу. Згори спускається шнурова драбина, і по ній злазить додолу в темницю жінка і закриває за собою ляду (Л. Укр., II, 1951, 187); На роботу ходять [шахтарі] з обушками, до шахти спускаються «баддею» чи злазять драбинами (Ю. Янов., II, 1954, 133); Злізла [Тамара] вниз, ..швиденько перетягла матрац і подушку на другий поверх, почала прилаштовувати їх (Хижняк, Тамара, 1959, 175); // Зсовуючись з свого місця, сповзати вниз. Парубок з досади пошкрябав за вухом, аж шапка йому злізла на ніс (Коцюб., І, 1955, 233).

4. тільки 3 ос., розм. Відпадати, відвалюватися, залишаючи ушкоджене або оголене місце на чому-небудь. — А пам’ятаєш, як у нас горіли пучки, як з них шкура злазила, коли ми з тобою вимивали шерсть, настояну на вапні (Стельмах, II, 1962, 119); Курю люльку далі. А язик так, як би коти дряпали. Як же шкіра з язика злізла, а наросла нова, аж тоді я почув смак у люльці (Март.,Тв., 1954, 278); * Образно. Чую, що вся моя вченість злазить з лиця, як стара шкаралуща (Вас., II, 1959, 266); // Ставати непомітним, зникати, сходити. Тільки одного боявся [Лис Микита], щоб фарба не злізла з його шерсті, щоби звірі не пізнали, хто він є по правді (Фр., IV, 1950, 95).

5. тільки недок., із запереч. част. не. Постійно або протягом якогось часу перебувати де-небудь, не залишати певного місця. — Та що ти, донько, поробляєш. Забулась за нас та за свого хлопця, що дідові не злазить з рук і не дає робити (Стеф., I, 1949, 236); — Товариші,— промовив Голодуха смертельно стомленим голосом. — Слава богу… думав, не знайду… П’ятий день з коня не злізаю… (Довж., І, 1958, 253).

Не зла́зити з телефо́ну — весь час або дуже довго дзвонити по телефону. А комбат наш з телефону не злазив, все викликав командира артилеристів (Логв., Давні рани, 1961, 81).

◊ Зла́зити (зліза́ти, злі́зти) з ши́ї чиєї — переставати бути па чийомусь утриманні. Треба було й йому, скінчивши школу, злазити з батьківської шиї (Мирний, III, 1954, 185).

6. Підніматися, повзти і т. ін. нагору; вилазити на що-небудь. Коли вони спускалися в провалля або злазили на гору, дрібні колючі каміння сипались їм з-під ніг (Коцюб., І, 1955, 400); Так шість раз той павук обривався, І шість раз він на стелю злізав (Л. Укр., І, 1951, 357); Єлизавета Хомівна і Марина ..злізли на неї [Високу могилу] (Сенч., На Бат. горі, 1960, 268); Тут уже сновигали діти.., а якийсь навіть на тин ізліз і звідти дивився у вікно в сільраду (Головко, II, 1957, 158); * Образно. І сонце злізло височенько. Уже час сьомий ранку був (Котл., І 1952, 209).

ЗЛА́ЗИТИ², зла́жу, зла́зиш, док., перех., розм. Обійти, облазити багато місць або велику за розміром площу. Ой пішла Лисичка їстоньки шукати. Ісходила гори, злазила потоки, Не знайшла нічого — злипаються боки (Фр., XIII, 1954, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 584 - 585.

Зла́зити, жу, зиш, сов. в. злізти, зу, зеш, гл.

1) Слазить, слѣзать, слѣзть; сползать, сползти. З чужого коня серед дороги злазь. Посл. Із неба злізла чорна ніч. Котл. Ен. ІІІ. 22.

2) Взлѣзать, взлѣзть, всползать, всползти. Був собі дід та баба, та злізли на граба. Чуб. III. 186.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 156.