ЗДИХАТИ

ЗДИ́ХАТИ¹, аю, аєш, док., перех., діал. Позбутися кого-, чого-небудь. — Здихати б мені ту травицю, а то раз у раз заглядаю та мацаю,— а чи м’якенька, а чи зелененька… (Вовчок, VI, 1956, 327).

ЗДИ́ХАТИ², зди́хаю, зди́хаєш і зди́шу, зди́шеш, док., діал., перев. з часткою не. Віддихатися. Старий Федір дивом здивувався, а Марина від дива й не здише! (Мирний, IV, 1955, 225).

ЗДИХА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ЗДО́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. здох, ла, ло; док. Дохнути, гинути (про тварин). — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові. — Дивився, як там Лев здиха. Аж ген у тій діброві! (Гл., Вибр., 1957, 41); Здихає за селом наш тихий кінь гнідий… (Сос., І, 1957, 59); Почалося від того, що у старої Василихи здохла корова (Фр., IV, 1950, 29); // вульг. Помирати (про людину). — Ну, здихай, враг тебе бери з усім кодлом, хіба мені що? (Коцюб., II, 1955, 28); Та прийшлось цьому вояці [Денікіну] Під ударами тікать І, як битому собаці, Десь в Америці здихать (С. Ол., Вибр., 1959, 373); Ти ось що… Ти скажи… Здохнеш скоро? (Шиян, Баланда, 1957, 86).

◊ Бода́й (щоб) він (ти, вона́, воно́, вони́) здох (здо́хла, здо́хло, здо́хли); Неха́й він (ти, вона́, воно́, вони́) здо́хне (здо́хнеш, здо́хнуть) — лайливий вираз. Проклятий кабанище Верещить, бодай він здох! (С. Ол., Вибр., 1959, 201); Розплющить Дмитро сонні очі, глипне на телятко, схопить в руки батога та: — А куди ж то ти, щоб ти йому здохло! (Збан., Переджнив’я, 1960, 11); Хоч здо́хни — про марні зусилля, намагання. «Постривайте, я щось скажу». «Почуєм, почуєм, Та не бреши, бо, хоч здохни, Брехня не поможе» (Шевч., І, 1951, 91);

Щось [вели́ке] у лі́сі здо́хло див. ліс.

ЗДИХА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ЗДИХНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., діал. Зітхати. Небораки, На хмари дивлячись, здихають важче й важче! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 185); Карпо глянув на вози й важко здихнув (Н.-Лев., II, 1956, 276); Прийде дівчина-голубка На мою могилу, Тихо сяде під калину, Здихне через силу (Граб., І, 1959, 629); // по (об) кому, перен. Тужити, сумувати за ким-небудь. Спаде перша слізка, Вдихнуть білі груди, По кім здихнуть груди, Того вінок буде… (Рудан., Тв., 1956, 49); Ніколи не заплачеш через мене, не здихнеш об мені (Кв.-Осн., II, 1956, 446).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 537 - 538.

Здиха́ти, ха́ю, єш, гл.

1) сов. в. здихну́ти, ну, не́ш, гл. Вздыхать, вздохнуть. Все чогось скучає, важенько здихає. Мет. 113.

2) сов. в. здо́хнути, ну, неш, гл. Издыхать, издохнуть. Ой як би то сталось, щоб ви не вертались, щоб там і здихали, де ви поросли. Шевч. 212. Був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду. Рудч. Ск. І. 1.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 144.