ЗДИРАТИ

ЗДИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІДРА́ТИ і ЗДЕ́РТИ, здеру́, здере́ш; мин. ч. зідра́в, ра́ла, ло і здер, ла, ло; наказ. сп. здери́; док., перех.

1. Відділяти, знімати верхній шар чого-небудь. Рубали [мисливці] гострими ножами забитих тюленів і здирали з них шкури із салом (Трубл., І, 1955, 147); Перед ним мовчки поставили чавунчик холодної картоплі.. Ковтав ту картоплю, ледь зідравши сяк-так лушпину (Збан., Сеспель, 1961, 310).

2. Віддирати, відривати що-небудь прибите, приклеєне, прикріплене і т. ін. Здирала [ковалиха] з поламаних меблів шовк жовтий, червоний, блискучий (Коцюб., II, 1955, 89); Ніхто, як він, не вміє здирати з вишень глей (Сос., І, 1957, 344); Написа не так-то легко було здерти, він був добре приклеєний до стовпа (Турч., Зорі.., 1950, 16); // Зривати, знімати що-небудь повішене, одягнене, взуте і т. ін. Його повнолиця дружина, ніби туго набитий мішок, стояла на лаві і здирала з стін образи (Панч, II, 1956, 91); Мелашка розлютувалась за своїх дітей, як вовчиця, кинулася до Мотрі й трохи не здерла з неї очіпка (Н.-Лев., II, 1956, 379); — Дитину вбив [фашист] і одежу здер… Це страшно, —глухо сказав Вихор і похилив голову (Кучер, Чорноморці, 1956, 344).

3. також без додатка, розм. Брати за що-небудь дуже високу плату. Хто ж вас, дівчатка, привітає? Хто пустить на ніч? Чи без сну Й без хліба вам отут стояти?.. Або здеруть тяжку ціну… (Стар., Вибр., 1959, 7); З нагоди «визволення», селян примусили «викупати» їх власні землі, причому здерли вдвоє і втроє вище від дійсної ціни на землю (Ленін, 17, 1949, 90); // діал. Пригнічувати, визискувати кого-небудь. Його боліло те, що ті владики держали своїх підданих, своїх одновірців, чи православних, чи уніатів, так само, як і польські шляхтичі, і так сало здирали та поневіряли їх (Фр., XVI, 1955, 425); По білих пролісках я йшла з тобою, і тямлю, як казав ти: — Втихне плач, і вбогих не здиратиме багач (У. Кравч., Вибр., 1958, 102).

◊ Здира́ти (зідра́ти, зде́рти) шку́ру (три шку́ри, деся́ту шку́ру) див. шку́ра. Таки́й, що здере́ з [живо́го й] ме́ртвого — про спритного хабарника. [Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Крон., І, 1958, 134); Хтось вивів Мар’яна в сіни і тихцем сказав: — Дай цьому дерилюду синеньку, бо він такий, що здере з живого й мертвого (Стельмах, І, 1962, 171).

4. тільки док. Очистити зерно від лузги. Просо, що зібрали, на пшоно зідрали (Швець, Неспок. літо, 1959, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 536.

Здира́ти, ра́ю, єш, гл. = Здерати. Ловить вовк, ловить вовк, а як вовка піймають, то шкуру здирають. Ном. № 4092.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 144.