ЗГИНАТИ

ЗГИНА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗІГНУ́ТИ і розм. ЗОГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех.

1. Гнучи, надавати чому-небудь форми дуги чи зигзага або складати під кутом. Дерево гнуте можна на кермове колесо згинати або на луки брати — летітиме стріла як треба (Ю. Янов., II, 1958, 126); Савелій згинав у руках підкову (Шиян, Вибр., 1947, 19); — Як понапивалися, так зігнули урядникові шаблю і картуза к лихій годині закинули. А що нам? Ми — новобранці (Тют., Вир, 1964, 50); * Образно. Поїзд оминув головну станцію Запоріжжя і, зігнувши гадючкою довгу валку вагонів, щосили подався ліворуч (Досв., Вибр., 1959, 398); // Нахиляти, нагинати (рослини). Налиті ягідки зелено-прозорого плоду, притиснувшись одна до одної важкими гронами, звисали з віт, низько згинаючи їх (Досв., Вибр., 1959, 422); Згинає колосся вусате вага золотого зерна (Сос., Зел. світ, 1949, 69).

2. Складати під кутом у суглобі (кінцівки); нагинати, вигинати (шию, спину і т. ін.). Стогнучи згинали [хлопці та дівчата] плечі і накладали на себе дерев’яний прилад до ношення цегли (Фр., V, 1951, 292); Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб., II, 1955, 385); Кінь став дибки, граціозно зігнувши шию (Н.-Лев., III, 1956, 134); Марко зігнув руку. Хлопці почали обмацувати м’язи на руці (Коп., Вибр., 1953, 451); // Згорблювати. — Старий [дідусь] уже. Сили не ті. А все ще не вірить, що роки його згинають (Руд., Вітер.., 1958, 122); Та й сама постать, хоч трохи і згорблена, говорила, що недаром вона згорбилася, що пройшли десятки десятків літ, поки її загнули хоч так (Мирний, І, 1954, 165); // рідко. Нахиляти (голову). Задерши хвіст і зігнувши голову, вона [корова] чвалом пустилася на город Панаса (Коцюб., І, 1955, 443).

3. перен. Перемагати, долати кого-небудь. Ідуть бійці, що в тридцять шостім Спливали кров’ю на траві, Яких зігнуть, убить — не просто: Вони — в бою, вони — живі (Гірник, Сонце.., 1958,112); — Тебе, Устино, ні горе не зігнуло, ні старість не здолала, якою була, такою й лишилася (Чорн., Визвол. земля, 1959, 50); // Підкоряти своїй волі, робити покірним, дисциплінованим. — Так, кажеш, порядочки наводить [Білогруді] — Сержант тільки натужно сопів.— Зачекай, ще не так зігне вас! (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 158).

◊ Зігну́ти у бара́нячий ріг див. бара́нячий; Згина́ти (зігну́ти) в дугу́ (в три дуги́, в три поги́белі і т. ін.); а) дуже низько нахиляти, скорчувати. — Як вдарить блискавка з-за хмар, Вона твій стовбур в три дуги зігне! (Іванович, Перебендя.., 1960,95); Улянка.. бігла з повним кошиком, згинаючи в три погибелі недолугу постать (Л. Укр., III, 1952, 664); б) суворістю, утисками примушувати скорятися. — І саме тоді, коли сваволя панів, здавалося, досягла мети — зігнула українців у дугу і поховала їх думи про волю, тут, на березі Гнилої Липи, спалахнула іскра надії (Колг. Укр., 12, 1957, 17); Згина́ти (зігну́ти) колі́на див. колі́но; Згина́ти (зігну́ти) спи́ну (хребе́т, ши́ю і т. ін.): а) важко працювати. Винороби, що згинати В полі мусили хребти, На щорічне графське свято Хоч-не-хоч, а мали йти (Перв., II, 1958, 141); б) (перед ким) виявляти покірність; запобігати перед ким-небудь. А хто жадав собі за смак Згинати спину перед сильним (Щог., Поезії, 1958, 440).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 3. — С. 511.

Згина́ти, на́ю, єш, сов. в. зігну́ти, ну́, неш, гл. Сгибать, согнуть. Негріте залізо не зігнеш. Ном. № 3887.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 138.